Космічні перегони за інтернет: Starlink та його майбутнє

Супутникова революція: Як тисячі «дзеркал» у космосі змінюють правила гри

До появи Starlink супутниковий інтернет був синонімом повільності та величезних затримок (ping). Це відбувалося тому, що старі супутники висіли на геостаціонарній орбіті — на висоті близько 35 000 км. Сигналу потрібно було подолати величезну відстань туди й назад.

Проєкт Ілона Маска змінив архітектуру мережі. Супутники Starlink знаходяться на низькій навколоземній орбіті (LEO) — всього 550 км від поверхні. Це в 60 разів ближче, що дозволяє досягти затримки в 25–40 мс, що можна порівняти з кабельним інтернетом.

Технічний виклик: оскільки супутники знаходяться низько, вони дуже швидко рухаються по небу. Кожна «тарілка» на землі має складну фазовану антенну решітку, яка електронним способом фокусує промінь і «передає» зв’язок від одного супутника до іншого, коли той зникає за горизонтом. Головний ризик проєкту — космічне сміття та світлове забруднення неба, що вже викликає серйозне занепокоєння в астрономів, чиї телескопи тепер фіксують тисячі білих смуг замість чистих зірок.